Критичні мінерали України: стратегія, інвестиції, відбудова

Автор Денис Костржевський, голова Ради директорів Міжнародного аеропорту Київ, експерт у сфері державно-приватного партнерства.

Аналізуючи потенціал видобувної індустрії в Україні, можна з упевненістю сказати: в цьому компоненті економіки наша країна, за умови своєчасного і професійного стратегічного планування, яке буде посилене доречними змінами у законодавстві, стоїть на порозі історичної трансформації. Критичні мінерали, якими багата українська земля, можуть стати не просто товаром для експорту, а фундаментом для економічного відновлення та технологічного стрибка після війни.

Україна на карті критичних мінералів Європи

Україна володіє не гіпотетичним, а реальним потенціалом у сфері критичних мінералів. І це не “можливо щось таке в нас є” на думку галузевого експерта, а конкретні родовища, офіційно затверджені як об’єкти стратегічного та критичного значення Кабінетом Міністрів України у постанові № 845 від 14 липня 2025 року.

Що криється за статусом “критичності” ресурсів? Літій, кобальт і природний графіт необхідні для виробництва акумуляторів електромобілів. Рідкоземельні елементи є незамінними для постійних магнітів у вітрових турбінах і електродвигунах. Титан критично важливий для аерокосмічної, медичної та автомобільної промисловості. Без цих матеріалів неможливий зелений і цифровий перехід, про який говорить весь світ.

За оцінками Української геологічної служби, Україна володіє близько 5% світових запасів критичних мінеральних ресурсів (CRM).

Це не просто цифра – це стратегічний актив у глобальній економіці. Наша країна входить до європейської десятки за запасами титану (7% світових резервів), літію (одні з найбільших запасів у Європі – близько 500 000 тонн), графіту (20% світових ресурсів), нікелю, марганцю та рідкоземельних елементів. Саме тому до початку 2022 році Україна була значущим постачальником сталевих плит, титану, літію, галію, залізної руди та марганцю для Європи.

Нині, попри війну, видобувна галузь продовжує працювати, хоча багато ресурсів знаходяться у зонах бойових дій і наразі не підходять для активного видобутку через війну. Але це не означає, що ми можемо чекати з плануванням. Навпаки – саме зараз треба закладати основи того, як ми зможемо використати цей ресурс для досягнення максимального економічного ефекту після війни.

Стратегічні партнерства: від Брюсселя до Вашингтона

У липні 2021 року Україна та ЄС підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо стратегічного партнерства у сфері сировинних матеріалів. Цей документ став першим реальним результатом посиленого співробітництва між Україною та ЄС у рамках Європейського зеленого курсу та промислової стратегії.

Меморандум визначає три ключові напрямки роботи:

1. Гармонізація регуляторної бази – наближення українського законодавства у видобувній промисловості до стандартів ЄС, впровадження критеріїв ESG (environment, social, governance) у всі види діяльності.
   
2. Інтеграція ланцюгів постачання – залучення українських стейкхолдерів до Європейського альянсу сировинних матеріалів та Європейського батарейного альянсу, модернізація процесів видобутку та переробки.
   
3. Дослідження та інновації – посилення співпраці у науково-дослідницькій сфері, зокрема в рамках програми Horizon Europe.

Україна також стала учасником Minerals Security Partnership (MSP) – глобальної ініціативи під керівництвом США, яка об’єднує 23 партнери, включаючи Аргентину, Австралію, Канаду, країни ЄС, Японію, Казахстан, Намібію та інші. MSP зобов’язується підтримувати лише ті проєкти, які відповідають високим міжнародно визнаним стандартам ESG, сприяють місцевій доданій вартості та покращенню добробуту громад.

Найбільш дискусійною стала угода між Україною та США про мінеральні ресурси. Після тривалих переговорів, які почалися восени 2024 року в контексті “Плану перемоги” президента Зеленського, 30 квітня 2025 року міністр фінансів США Скотт Бессент і перша віце-прем’єр-міністерка України Юлія Свириденко підписали угоду про економічне партнерство та створення Інвестиційного фонду відбудови. Згідно з угодою, Україна буде вносити 50% майбутніх доходів від державних природних ресурсів до спільно керованого фонду, а США забезпечуватимуть фінансування, технології та військову допомогу. І таке формулювання припинило всі дискусії – 8 травня 2025 року Верховна Рада України одностайно ратифікувала цю угоду – жоден депутат не проголосував проти і не утримався.

Потенціал інвестицій: європейський, американський, азійський

Світовий ринок критичних мінералів для енергетичного переходу, за прогнозами Міжнародного енергетичного агентства (IEA), досягне 500 мільярдів доларів до 2040 року. Україна, володіючи значними запасами літію, нікелю та кобальту, не може залишатися осторонь цього процесу.

Європейський Союз, прийнявши у 2024 році Critical Raw Materials Act, виділив перші стратегічні проєкти у березні та червні 2025 року. Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) та Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) готові мобілізувати фінансові інструменти для підтримки проєктів в Україні, які відповідають правилам сталого фінансування ЄС.

США через International Development Finance Corporation (DFC) планують залучати не лише державні кошти, але й американські та європейські технології та приватні інвестиції. Французький міністр оборони Себастьєн Лекорню з осені 2024 року веде переговори з Україною щодо рідкоземельних елементів для французької оборонної промисловості.

Японія, яка також є стратегічним партнером MSP, виявляє зацікавленість у диверсифікації своїх ланцюгів постачання критичних мінералів, зменшуючи залежність від Китаю.

За оцінками міжнародних експертів, відновлення інфраструктури, житла та підприємств України потребуватиме до 1 трильйона доларів. Видобувна галузь має забезпечити сировину для цієї відбудови – сталь, метали, будівельні матеріали. Але найголовніше – критичні мінерали можуть стати джерелом довгострокових інвестицій, які створять робочі місця, розвинуть технології та сформують сучасну економіку.

Ризик “сировинної пастки”: чому переробка має бути в Україні

Проте є суттєвий ризик, про який часто, особливо, в кулуарах, говорять на професійних форумах: якщо Україна зосередиться виключно на експорті сировини, ми повторимо долю багатьох країн, що потрапили у “сировинну пастку”. Історія знає безліч прикладів, коли країни з багатими природними ресурсами залишалися бідними, бо продавали сировину, а купували готову продукцію за значно вищою ціною.

Коли я аналізую глобальний ринок критичних мінералів, цифри говорять самі за себе: Китай контролює 90% світової переробки рідкоземельних елементів, понад 50% переробки кобальту, літію та нікелю. Європа споживає 25-30% світових металів, але до недавнього часу інвестувала лише близько 4% у розвідку мінералів.

Саме тому в Меморандумі з ЄС чітко прописано: модернізація процесів видобутку та (!)  переробки. Україна має прагнути не просто видобувати літій, а виробляти акумулятори. Не експортувати титанові руди, а розвивати аерокосмічну промисловість. Не продавати графіт, а створювати компоненти для електромобілів.

Зрозуміло, що масштабні переробні потужності стануть найбільш актуальними після закінчення бойових дій, коли з’являться безпечні умови для будівництва заводів та залучення довгострокових інвестицій. Але готуватися треба вже зараз: розробляти технічні проєкти, залучати технологічних партнерів, навчати спеціалістів, формувати правову базу.

ESG-стандарти: від декларацій до реальності

Окремо хочу наголосити на питанні, яке часто викликає скептицизм у вітчизняних підприємців, але є критично важливим для залучення західних інвестицій – стандарти ESG (Environmental, Social, Governance).

І в нас вже відбулися перші важливі обговорення цієї теми. У жовтні 2024 року у Празі на 8-му форумі MINEX Europe Україна презентувала свої проєкти з розвитку критичних сировинних матеріалів, обговорюючи регуляторні, фінансові та екологічні виклики. Також Україна бере активну участь у діяльності Minerals Security Partnership (MSP), де дотримання ESG-стандартів визнано “імперативом” для розвитку відповідальних ланцюгів постачання та розроблені власні Принципи відповідальних ланцюгів постачання критичних мінералів.

Що конкретно означають ESG-стандарти для української видобувної галузі?

Екологічна складова (E):

• Мінімізація впливу на довкілля через використання зелених технологій
• Декарбонізація видобувних процесів
• Ефективне управління відходами та рекультивація земель
• Моніторинг екологічної ситуації за допомогою супутникових технологій та Earth Observation/Copernicus

Соціальна складова (S):

• Справедливі умови праці та гідна оплата
• Безпека працівників
• Розвиток місцевих громад, де ведеться видобуток
• Прозорість і залучення громадськості до прийняття рішень
• Консультації з місцевим населенням

Управлінська складова (G):

• Прозора система ліцензування
• Боротьба з корупцією
• Належне корпоративне управління
• Звітність за міжнародними стандартами

На практичному рівні це означає, що українські компанії повинні впроваджувати системи екологічного менеджменту, отримувати міжнародні сертифікати (ISO 14001, Global Reporting Initiative), проводити незалежний аудит, публікувати звіти про сталий розвиток. Без цього західні інвестори та банки розвитку просто не розглядатимуть проєкти.

Прозора система ліцензування: необхідність реформ

Говорячи про ESG, не можна обійти питання корпоративного управління та прозорості. Система ліцензування в українській видобувній галузі потребує радикального оновлення:

• Цифровізації та гармонізації геологічної та гірничої документації
• Створення “кімнати даних” – репозиторію з цифровими геологічними звітами
• Розсекречення та переоцінки запасів сировинних матеріалів за міжнародними стандартами
• Проведення відкритих аукціонів на видобуток

Усе це має на меті зменшити корупційні ризики та підвищити довіру інвесторів. Адже одна з головних проблем, яку називають європейські інвестори, – це бар’єри для інвестування та сприйняття ризиків українського видобувного сектору.

Створення прозорої, передбачуваної системи, де правила гри зрозумілі і однакові для всіх, де geologічна інформація доступна, а процедури стандартизовані – це не просто технічна задача. Це питання довіри, без якої жодні масштабні інвестиції неможливі.

Виклики та реалії воєнного часу

Не можу не згадати про реалії, в яких ми живемо. Багато родовищ опинилися в зоні бойових дій або під окупацією. Компанії працюють у режимі виживання, але не здаються. Навпаки, за даними Trading Economics, частка у ВВП від видобутку зросла, що підкреслює стратегічне значення цієї галузі.

Після війни нам доведеться відновлювати не лише інфраструктуру, а й довіру, репутацію, ланцюги постачання. Але критичні мінерали можуть стати одним з локомотивів, який потягне за собою всю економіку. Адже попит на них лише зростатиме – світ переходить на зелену енергетику, і цей процес незворотний.

Висновки та перспективи

Підсумовуючи свої спостереження та аналіз, хочу виділити кілька ключових тез:

1. Україна має унікальний шанс стати важливим гравцем на глобальному ринку критичних мінералів, але лише за умови правильної стратегії.
   
2. Міжнародні партнерства з ЄС, США, Японією відкривають доступ до капіталу, технологій та ринків збуту. Проте важливо зберігати баланс інтересів і не потрапити в залежність.
   
3. Створення переробних потужностей всередині країни – стратегічний пріоритет, який забезпечить додану вартість, робочі місця та технологічний розвиток. Готуватися до цього треба вже зараз, хоча масштабна реалізація стане можливою після завершення бойових дій.
   
4. ESG-стандарти – це не бюрократія, а вимога часу та умова залучення іноземних інвестицій. Українські компанії мають опанувати ці стандарти і зробити їх частиною корпоративної культури.
   
5. Прозора система ліцензування та управління ресурсами – це фундамент довіри інвесторів та ефективності галузі.

Критичні мінерали України – це не просто геологічний факт. Це наш стратегічний актив, наш шанс на економічне відновлення. Тому я, і як експерт, і як громадянин, вірю: після перемоги Україна може стати не сировинним придатком, а високотехнологічним центром переробки критичних мінералів у Європі.

Але для цього рішення треба приймати вже сьогодні. Бо реалізувати цей потенціал можна лише за умови розумної політики, прозорості, дотримання високих стандартів та орієнтації на довгострокову перспективу.

Денис Костржевський, голова Ради директорів Міжнародного аеропорту Київ, експерт у сфері державно-приватного партнерства.