Енергетична стійкість і “мікро-мережі” в Україні: від виживання до стратегії
Автор Денис Костржевський, голова Ради директорів Міжнародного аеропорту Київ, експерт у сфері державно-приватного партнерства.
Я добре пам’ятаю зиму 2022–2023 років. Темні міста, тривалі відключення світла, іноді на 12 годин і більше, і тисячі критичних об’єктів, які щодня балансували між роботою та зупинкою. Це була зима, коли лікарні працювали на генераторах, школи – на автономному опаленні, а пункти обігріву ставали порятунком для сотень тисяч людей.
Саме тоді Україна почала робити те, про що раніше говорили лише екологи: переходити від централізованої до децентралізованої енергетики. Це не було частиною плану – це було питання виживання. Але сьогодні цей шлях набуває стратегічного значення.
Мікро-мережі: що це і чому вони рятують життя
Це – не просто технологія, а особлива концепція, новий рівень енергетичної безпеки, який реально рятуює життя у кризових ситуаціях.
Мікромережа (microgrid) – це локальна енергосистема, яка поєднує власні джерела виробництва (сонячні панелі, вітрові турбіни, когенерацію, генератори), системи накопичення енергії та інтелектуальний контролер. Головна перевага мікромережі – можливість працювати як у складі національної енергосистеми, так і повністю автономно.
У воєнний час це означає дуже прості речі:
- операційна в лікарні продовжує працювати;
- школа має тепло;
- насосна станція качає воду;
- зв’язок не зникає, навіть якщо вся область у темряві.
Так Україна з 2022 року фактично створила кілька сотень локальних мікромереж – іноді запланованих, іноді імпровізованих, але всі вони стали елементами енергетичної оборони.
Міжнародний досвід децентралізованої енергетики: практичні уроки для України
Світові громади та міста широко використовують мікромережі для підвищення енергетичної стійкості. Ці приклади показують конкретні моделі автономії, ефективного використання відновлюваних джерел та інтеграції накопичувачів. Вони дають нам практичні уроки і натхнення для впровадження подібних рішень в Україні. Зокрема, вони демонструють, що децентралізована енергетика може стати ключовим елементом безпеки та розвитку громад
- Сімріс, Швеція – автономія громади на основі ВДЕ та накопичення
Мікромережа у Сімрісі поєднує вітрову турбіну 500 кВт, сонячні панелі на 440 кВт і ванадієвий акумулятор на 800 кВт·год. Система може працювати повністю автономно.
2. Фельдхайм, Німеччина – енергоспільнота, що повністю забезпечує себе енергією
Село виробляє і споживає власну електрику та тепло із сонця, вітру, біогазу та біомаси. Місцева громада володіє власною мережею.
- Гронінген, Нідерланди – міська smart-мікромережа на 10 МВт
Один із найбільших європейських міських microgrid-проєктів, де поєднані ВДЕ, батареї та інтелектуальні системи керування.
- Vila Restauração, Амазонія (Бразилія) – мікромережа для ізольованої громади
Віддалене селище отримує 24/7 електропостачання завдяки 325 кВт сонячних панелей, 829 кВт·год батарей, біогазових установок і резервних генераторів.
Українські кейси енергетичної стійкості: короткі висновки з практики
Ось тільки деякі приклади, що показують конкретні моделі автономії, ефективного використання відновлюваних джерел та інтеграції накопичувачів. І кожен кейс – це приклад того, як локальні рішення допомагають лікарням і громадам виживати під час війни та підтримують стабільну роботу критично важливої інфраструктури. А ще важливіше, що всі вони дають нам практичні уроки і натхнення для впровадження подібних рішень в Україні. Зокрема, демонструючи, що децентралізована енергетика може стати ключовим елементом безпеки та розвитку громад навіть у повоєнні роки.
- Бровари – сонячна мікросистема для підтримки інтенсивної терапії
У Броварській багатопрофільній клінічній лікарні встановлено 24 кВт сонячних панелей та 28,8 кВт·год батарей. Система забезпечує критичні відділення під час тривалих відключень електроенергії.
- Харків – автономність лікарні в зоні регулярних обстрілів
Харківська обласна травматологічна лікарня отримала 52,55 кВт сонячної генерації та 38,4 кВт·год накопичення енергії. Це дозволяє лікарні працювати навіть у періоди тривалих блекаутів.
- Кременчук – посилення стійкості лікарні інтенсивної терапії
На даху Кременчуцької лікарні інтенсивної терапії встановлено сонячну станцію потужністю 69,6 кВт, що дозволяє зменшити залежність від міської мережі та підтримати роботу критичних систем.
- Вишневе – резервне енергоживлення міської лікарні
Український Червоний Хрест встановив у лікарні Вишневого близько 100 кВт сонячних панелей та акумулятори, що забезпечують до 7 годин автономної роботи під час відключень.
- Кривий Ріг – гібридна сонячна електростанція для медичного центру
Центральна районна лікарня Кривого Рогу отримала сонячну систему 30 кВт із накопичувачем 62,1 кВт·год, що забезпечує автономну роботу в умовах нестабільної мережі.
- Слобожанське – енергетичний захист для лікарні поблизу фронту
У лікарні селища Слобожанське встановлено систему “сонячні панелі + накопичувач“, щоб зменшити ризики від частих відключень через удари по енергетичній інфраструктурі.
Як бачимо, мікромережі вже працюють в Україні. І кожен кейс демонструє, як локальні рішення дозволяють лікарням, громадам та критичній інфраструктурі залишатися функціональними навіть у найскладніших умовах. Ці приклади – не просто історії успіху, а конкретні уроки, які можна масштабувати та застосовувати далі. Вони показують, що енергетична стійкість вже досягається сьогодні.
Які висновки ми можемо зробити з вже реалізованих в Україні проектів?
Потрібно негайно масштабувати “сонячні лікарні”. Панелі та акумулятори – це не про комфорт, а саме про безпеку пацієнтів. Чим більше лікарень матимуть резерв, тим менше буде критичних збоїв під час обстрілів та блекаутів.
Роль громадських і волонтерських проєктів недооцінена – і це треба змінити. Фонди RePower Ukraine, Energy Act, Червоний Хрест і десятки менших ініціатив вже довели, що можуть швидко реалізовувати критично важливі рішення. Партнерство “держава + громада” має стати стандартом.
Автономність має бути розрахована реалістично, а не умовно. Лише батарея на 30–60 кВт·год мінімум може забезпечити критичні відділення операційних та реанімаційних блоків. Розрахунок під реальні сценарії автономної роботи – ключовий.
Необхідно терміново створити сталу фінансову модель. Донори – це добре, але нестійко. Поєднання місцевих бюджетів, міжнародних програм та приватних партнерств робить мікромережі системними рішеннями.
Мікромережі мають бути пріоритетом для критичної інфраструктури. Лікарні, пункти обігріву, водокачки – об’єкти, від яких залежить життя. Зосередження на них дасть максимальний ефект навіть при обмежених ресурсах.
Від імпровізації – до системної стратегії
Я впевнений, що саме мікромережі – це не тимчасова відповідь на кризу, а фундамент майбутньої енергетики України. Так, Міненерго вже активно працює над нормативною базою для мікромереж: у Стратегії розвитку розподіленої генерації до 2035 року передбачено опрацювання змін до законодавства, які дозволять чіткіше визначити статус “розподіленої генерації” та систем зберігання.
Крім того, у своїй недавно затвердженій Національній енергетичній та кліматичній стратегії Міненерго планує запровадити механізми підключення накопичувачів і децентралізованих джерел енергії.
Так всі ці кроки – важливий початок, бо вони закладають легальну та регуляторну основу для масштабування мікромереж в Україні, але ще не є прямим документом “про мікромережі” як концепцією.
І справжній прорив стане можливим лише тоді, коли ми, починаючи з вищих ланок держави, зрозуміємо: мікро-мережі – це не тільки тимчасова відповідь на війну, як ефективне (а може й єдине можливе) рішення для енергетичної безпеки України зразка кінця 2025 року.
А й основа для надійної енергетики майбутнього й у повоєнні часи. І що мікромережі – мають стати стратегічним напрямком для здобуття енергетичної демократії, локальної стійкості, відновлення України в європейському просторі.
Ми вже навчилися виживати. Тепер час від імпровізації перейти до стратегії і навчитися планувати й будувати – швидко, розумно, без корупції.
Автор Денис Костржевський, голова Ради директорів Міжнародного аеропорту Київ, експерт у сфері державно-приватного партнерства.
Якщо вас цікавлять інші аспекти української стратегії розвитку та інвестиційних можливостей, зверніть увагу на:
- Критичні мінерали України: стратегія, інвестиції, відбудова
- Інвестиційний клімат України після війни
- Вижити, щоб повернутись: як бізнес тікав від ракет, але не від України
